Для Варвари Дмитрієвої зв’язок між географією та ідентичністю є не абстрактною концепцією, а прожитою реальністю. Народившись у Москві у 2001 році, вона виросла між Росією, Італією та Великою Британією, постійно переміщаючись між мовами, культурами та політичними просторами. Саме цей досвід безперервного руху сформував її розуміння належності й став центральною темою її мистецької практики.
Працюючи між Великою Британією та Італією, Дмитрієва створює великоформатні аналогові фотографії, що досліджують питання переміщення, пам’яті та крихкості кордонів. Її роботи ставлять під сумнів уявлення про те, що національність, паспорт чи державні межі можуть повністю визначати людську ідентичність. Натомість вона звертається до тіла та ландшафту як до глибших джерел особистої та колективної належності.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну надало особливої гостроти темам, які вже давно були присутні у творчості художниці. Питання суверенітету, культурного виживання, вимушеної міграції та наслідків імперської політики набули нового звучання в її роботах. Уникаючи прямої політичної ілюстративності, Дмитрієва водночас демонструє чутливість до досвіду людей, чиє життя було зруйноване війною та переміщенням, висловлюючи солідарність із тими, хто постраждав від насильства та територіальної агресії.
Для втілення цих тем художниця свідомо обирає повільні процеси аналогової фотографії. У 2020–2022 роках вона проходила незалежну дослідницьку резиденцію в Photofusion у Лондоні, де зосередилася на вдосконаленні технік ручного друку та масштабних експериментах із матеріальністю фотографії. Відмовляючись від миттєвості цифрового зображення, вона працює із зернистістю, контрастом і фізичною присутністю відбитка, створюючи образи, що існують між минулим і майбутнім.
Для Дмитрієвої процес створення є невіддільним від фінального результату. У її фотографіях часто з’являються масковані або схожі на опудала фігури, чия ідентичність навмисно залишається нерозпізнаною. Ці анонімні образи чинять опір спрощеним категоріям та національним ярликам. У її художній мові маска стає не приховуванням, а переносною територією — простором самовизначення, який людина несе із собою незалежно від кордонів.
Міжнародна мистецька спільнота дедалі більше звертає увагу на цей підхід. Серед її виставок — персональний проєкт Figure From the Ancient Future у Міській художній галереї Лімасола на Кіпрі, Rituals for an Unbordered Selfу Великій Британії та виставка Apparitions in the Time After Empire, представлена у Франції у 2025 році. 
Художниця також була відзначена премією Superioritas Award (спеціальна відзнака, Італія) та нагородою Neatechni Award for Best Visual Art (Кіпр).
Зрештою, фотографії Дмитрієвої нагадують про те, що коли політичний та географічний ґрунт стає нестабільним, мистецтво може стати способом віднайти власну опору. Її роботи є роздумом про пам’ять, стійкість і внутрішній суверенітет, а також тихим, але наполегливим утвердженням права людини та культури на існування поза межами, нав’язаними кордонами, імперіями та війною.
